Астаф`єв ст. п. - Один на один з тайгою

Дерева, дерева, дерева ... Під ногами - мох і тьмяна трава, над головою - байдужі, байдужі до людської біди хмари. А в серці - холодний, липкий, пронизливий жах, що змушує то бігти стрімголов, то без сил лежати на землі. Ось що, як мені здається, побачив і відчув тринадцятирічний хлопчик Васютка, коли зрозумів, що заблукав у безкрайньому тайзі. Проте головний герой оповідання В. П. Астаф'єва «Васюткіно озеро» зовсім не схожий на тих людей, які, потрапивши у важку ситуацію, падають духом і боягузливо чекають власної смерті. Васютка швидко зумів взяти себе в руки, спокійно обміркувати своє становище і прийняти вірне рішення. Вдумливо, без метушні йшов Васютка до свого порятунку, і удача від нього не відвернулася.
Я не знаю, як би я повівся на місці цього мужнього хлопчика. Я ще не потрапляв у ситуації, які вимагають від людини не тільки самовладання, сміливості і сили волі, але і багатьох практичних знань і умінь. Однак я тепер точно знаю, що будь-хто може опинитися в положенні, де головним його багатством будуть ті якості і знання, якими він володіє, і тільки вони можуть допомогти або перешкодити залишитися Людиною